Після приїзду до Польщі сотні тисяч українців у країні розпочалася криза на ринку праці. Роботу для них знайти не можуть, адже більшість українців не знає польської, а на фізичну роботу без знання мови потрібні лише чоловіки, тоді як серед біженців – жінки з дітьми.
Польща потребує заробітчан-чоловіків, які готові до складної фізичної праці та роботи у сфері важкої промисловості, автомобільної та будівельної галузей. Майже 80% вакансій для іноземців на польському ринку праці розраховані саме на чоловіків.
А ось робочих місць для жінок без знання польської на ринку праці вже практично немає. Щоб працювати за освітою, потрібно вивчити польську мову та підтвердити свій український диплом.
Крім того, для польських роботодавців українські біженки не цікаві: найчастіше вдома на них чекають батьки та чоловіки. Тому українські жінки повернуться до України, щойно закінчиться війна, і роботодавцю не вигідно витрачати ресурси на навчання жінки, яка може звільнитися за кілька тижнів.
Крім того, багато вакансій розташовано у невеликих містечках, до яких ще біженцям потрібно дістатися. До війни трудові мігранти приїжджали в ті міста, де були робочі місця, а зараз вони зосереджені переважно у великих містах, де майже немає промислових об'єктів.
Поляки чекають, коли кордони України відкриються для чоловіків. Хтось знову поїде на заробітки, а хтось возз'єднається зі своїми дружинами та дітьми, які не захочуть повертатися до України. Польські роботодавці борються за тих українців, які ще залишаються в Польщі та за тих, хто може виїхати з України (багатодітні батьки, студенти тощо), пропонуючи їм хороші зарплати та допомагаючи з евакуацією.