День Конституції України — одне з найважливіших державних свят, засноване на честь прийняття головного закону незалежної Української держави. Конституція України — це не лише Закон законів, це — серце, ядро подальшого розвитку і вдосконалення суспільства. Вона увійшла в суспільне життя, як головний оберіг державності й соборності України.
28 червня 1996 року Верховна Рада України ухвалила Конституцію України.
Це стало важливою віхою українського державотворення. Конституцiя становить ядро нацiональної правової системи. Вона фiксує головні юридичні та полiтичні аспекти відносин між державою та суспільством: від забезпечення прав i свобод людини до подальшого розвитку держави. У цьому полягає соцiальна цiннiсть Основного закону.
Зазвичай вважають, що витоками сучасної конституційно-правової думки України є, насамперед, правові пам’ятки Київської Русі, юридична спадщина козацької доби, насамперед, «козацькі конституції» і Конституція Пилипа Орлика 1710 р., конституційні проекти членів Кирило-Мефодіївського товариства, конституційна правотворчість доби національно-визвольних змагань, зокрема, конституційні акти УНР, ЗУНР, Карпатської Русі та ін.
Процес формування вітчизняного конституціоналізму, пройшов тривалий і складний шлях розвитку та відбувався, спираючись на два фактори: досягнення європейської конституційної теорії і практики та на власний національний конституційний досвід.
Вагоме значення для зародження українського конституціоналізму мало поширення демократичних правових звичаїв нашого народу, що отримало своє практичне втілення у Запорозькій Січі. Козацьке звичаєве право будувалося на таких демократичних принципах, як визнання прав і свобод, виборність, колегіальність, строковість, підконтрольність та підзвітність органів управління. Але визначальним фактором формування українського конституціоналізму був процес національного державотворення. За умов створення незалежної української держави відбувався динамічний розвиток конституційного права та властивих для нього державних і суспільних інститутів. Це можна спостерігати на прикладі України-Гетьманщини середини ХVІІ ст., вітчизняного державотворення доби національно-визвольних змагань 1917-1921 рр. та після проголошення незалежності України у 1991 р. І навпаки, за умов втрати національної державності процес формування українського конституціоналізму гальмувався. Основною формою вітчизняного конституціоналізму у такі періоди був розвиток конституційної думки, напрацювання конституційних проектів майбутньої Української держави.
Український конституціоналізм характеризується сприйняттям політичних та правових учень минулого та досягнень світової конституційної думки. Водночас, йому притаманні власні національні риси. Український конституціоналізм особливий за формами конституцій та інших конституційних актів (угоди, універсали тощо) і за своїм змістом.
Специфічний характер носив процес конституційного будівництва у радянський період. З одного боку, у цей час було прийнято чотири Конституції УРСР, які закріплювали за радянською Україною статус суверенної держави. На підставі цього, УРСР стала членом ООН, юридичним чином закріплено територію УРСР. Конституції УРСР 1937 і 1978 рр. проголошували широкі демократичні права і свободи громадян; Верховна Рада УРСР мала окремі ознаки органу парламентського типу. Але з іншого боку, Конституції радянської України не передбачали поділу державної влади на три гілки; замість багатопартійності та політичного плюралізму закріплювали всю повноту влади за комуністичною партією, проголошені конституціями демократичні права носили формальний характер. А це значить, що радянські конституції не відповідали європейським принципам конституціоналізму і конституційні явища цього періоду слід кваліфікувати як псевдоконституціоналізм.
Процес формування сучасного українського конституціоналізму розпочався із прийняттям Декларації про державний суверенітет України 1990 р. та проголошення Акту про незалежність України 1991 р. Особливість формування сучасного конституціоналізму в незалежній Україні полягала у відмові від радянської моделі псевдоконституціоналізму та запровадженні доктрини європейського конституціоналізму. Але у перші роки незалежності не всі учасники конституційного процесу були готові до таких змін, що гальмувало ухвалення нової Конституції.
Основною подією формування сучасного українського конституціоналізму стало прийняття Верховною Радою Конституції України 1996 р., яка проголосила людину найвищою соціальною цінністю в Україні, а утвердження і забезпечення прав людини – головним обов’язком держави. Особливе значення мало проголошення принципів економічної, політичної та ідеологічної багатоманітності. Згідно з Конституцією державна влада мала здійснюватися на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, запроваджувався механізм стримування і противаг.
Стратегічним напрямком формування сучасного конституціоналізму є реалізація Основного Закону шляхом дотримання, виконання, використання та застосування конституційних норм. На якість реалізації конституційних норм впливають політичні, соціально-економічні, організаційні, нормативні фактори, рівень правової культури населення та посадових осіб державного апарату, історичні умови розвитку суспільства та інші об’єктивні і суб’єктивні обставини. За допомогою громадянського суспільства держава повинна забезпечити такі умови, які б сприяли формуванню сучасного європейського конституціоналізму в Україні.
Отже, о 09 годині 18 хвилин 28 червня 1996-го Україна отримала Конституцію – першу Конституцію незалежної України. У ній закріплено правові основи держави, її суверенітет і територіальну цілісність, основні права і свободи українських громадян. Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість, безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Конституція України містить норми прямої дії. Одним із ключових положень стала 5-а стаття Конституції, згідно якої “носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ”.
Власне, конституційний процес не завершився прийняттям Конституції 28 червня 1996 року. Він триває увесь час, допоки існує держава і розвивається суспільство. Інтегруючись у європейський простір, ми, як ніколи, повинні пам’ятати, що виконання та дотримання законів має стати для нас життєвою та громадянською позицією.
За інформацією Музею історії міста Хмельницького