Українських біженців у Німеччині почали розміщувати у покинутих поселеннях: що там є (ФОТО)

Українські біженці у Німеччині знайшли собі притулок у покинутих поселеннях. Там майже не залишилося місцевого населення, зате є цілком придатні для життя будинки, електрика, інтернет, опалення та мобільний зв'язок. Проте, є в такому проживанні й свої мінуси.

Про те, як розселяють українських біженців у Німеччині, та в яких умовах вони живуть, розповіло видання DW.

Якщо раніше за кількістю прийнятих українських біженців лідирувала Польща, то зараз найбільше наших співгромадян проживає в Німеччині. Великі міста цієї країни вже практично біженців не беруть. Хіба що тих, хто сам може про себе поклопотати та підшукати там собі житло і роботу. Аде більшість новоприбулих біженців  розселяють по кількох землях, які ще не вичерпали своїх квот на прийом іноземців.

Зокрема, багато наших співгромадян знайшли собі притулок на заході Німеччини, в районі, де видобувають буре вугілля. Декілька років тому звідти почали виселяти місцевих жителів через те, що в регіоні ведеться видобуток бурого вугілля. Їх переселили в іншу місцевість, виплативши людям компенсацію за те, що їх зірвали з насиджених місць.

За первісним задумом, спорожнілі будинки мали знести. Однак тепер, коли Німеччина взяла на себе зобов'язання відмовитися від видобутку та використання вугілля, необхідність у знесенні цих будинків ніби відпала, і до певного часу їх залишили. А тепер вони дуже стали в нагоді для розміщення біженців, причому не лише з України.

Куди відправлять чергову сім'ю біженців, не знають ні вони самі, ні співробітники центрів, які займаються їхнім розселенням. Тут нічого не робиться в ручному режимі, а тим більше, неможливі жодні знаки подяки з боку біженців за вдало підібране місце для проживання. Співробітники центру, як і самі біженці, дізнаються про це, коли на екрані комп'ютера з'являється адреса населеного пункту.

На сім'ю біженців рідко виділяють цілий котедж. В основному в кожному будиночку мешкає по 2-3 сімейства. Виходить невеликий гуртожиток для біженців. Причому будиночок можуть ділити між собою не лише вихідці з України, а й біженці з інших країн.

На дверях будиночків – аркуші паперу зі списками мешканців. Нерідко в цих списках можна зустріти українські та арабські імена.

Щотижня біженців відвідують представники комунальної влади, щоби бути в курсі проблем, що виникають у них, і вчасно допомогти їх вирішити.

Із реальних проблем цих покинутих містечок – відсутність магазинів, аптек та лікарів. Тому в таких занедбаних куточках усе ж краще селити молодих і здорових. Крім того, мешканців цього поселення досі не направили на мовні курси, що ускладнює їм комунікацію та інтеграцію в соціум.

В іншому аналогічному поселенні цивілізації більше. Тут ще залишилося близько 20% аборигенів, а тепер містечко поповнилося ще й біженцями. Їх розмістили в гуртожитку, обладнаному в будівлі старої школи, а також в окремих порожніх будинках.

Загалом такі місця проживання, звичайно ж, претендують на статус депресивних територій. Однак, якщо вивчити мову, то згодом можна знайти роботу та перебратися ближче до цивілізації. Хоча і в таких селах цілком комфортно можна жити.