Розмова за філіжанкою кави: Сергій Присяжний розповів про "Мотор'Роллу", Кузьму та багато іншого

У нашій спецрубриці, ми розповідаємо про мешканців міста різних фахів і талантів. Одні — щодня непримітно виконують свою роботу, тим самим роблячи Хмельницький кращим, зручнішим та красивішим, інші — прославляють наше місто та Україну в усьому світі.

Хмельницький рок-гурт «Мотор’Ролла» слухають, знають та поважають не лише в нашому місті, а й на території всієї України і, навіть, за межами нашої держави. Музиканти є постійними гостями на різноманітних фестивалях та концертах, а їхній «8-й колір» у 2005 році напам’ять вивчила вся країна та не забуває досі. Саме тому, журналіст сайту 0382.ua в рамках спеціальної рубрики «Моя професія — хмельничанин» поспілкувався з лідером гурту, хмельничанином Сергієм Присяжним. Говорили, як про творчий шлях артиста, так і про хмельницьку музику, фестиваль «Rock&Buh», Андрія Кузьменка та дізналися, коли чекати на новий альбом.

«Інколи сідаю за ударну установку, включаю в навушниках музику та граю з відомими артистами»

У більшості випадків, шлях музиканта розпочинається ще з дитинства.Розкажіть, хто привчив Вас до музики та, власне, коли почали нею займатися?

 — Цікавитися музикою почав з самого дитинства. Пам’ятаю, позичав у сусіда електрогітару, включав її в старенький телевізор «Електрон» і вона звучала з таким перегрузом. Мені це подобалося і я вже тоді уявляв, як буду підігрувати різним командам. Займатися почав, напевно, років з 10-ти… Потім сталася така історія, що я потрапив в дитячий вокально-інструментальний ансамбль при військовому гарнізоні, де проходили службу мої батьки. І в 13 років я вже працював на професійні сцені в якості барабанщика, а після — гітариста.

Між барабаном та гітарою, все-таки, обрали друге. Чому?

 — Тоді доступ до гітари був більш відкритим, ніж до ударних. На ній можна було грати всюди, а барабани особливо з собою не потаскаєш. Але до сих пір, якщо є можливість, я приходжу на репетиційну базу, сідаю за ударну установку, включаю в навушниках музику та граю з відомими артистами.

Чий рок слухали в дитинстві та на якій музиці зростали? Була якась особлива, улюблена група?

— Безперечно, австралійська група AC/DC. В кожної людини є гурт, фанатом якого він себе вважає протягом всього життя. Були такі періоди, коли я цікавився іншими напрямками, але музика AC/DC — це ціла епоха.

«Співати російською рок — це, як змусити африканця грати на балалайці».

Ви зростали в російськомовній сім’ї та не вивчали української навіть у школі… Чому ж тоді Вас потягнуло до українських текстів та українського року?

— Я сам собі завжди ставив це питання і ніяк не міг знайти чітку відповідь. Але зараз вже можу відповісти напевно. Коли я почув рок російською, то одразу сприйняв його «в штики». Мені це нагадувало якусь китайську не якісну підробку. Для мене рок був тільки західний, аці спроби створити російський — виглядали недолугими. Вони схопили лише верхівку, без традицій, і почали з неї плести якісь свої варіанти. Завжди використовую порівняння: «Співати російською рок — це, як змусити африканця грати на балалайці». Тому, для мене взірець — західна музика, а україномовна — це власні експерименти.

Перший великий концерт був вже на фестивалі «Червона рута»?

— Так, тоді бувперший масштабний виступ. В 97-році, коли ми вийшли на великий майдан в Харкові, там безліч людей, в нас було страшенне хвилювання. Буквально, підкошувалися ноги.

Після «Червоної рути» гурт змінювався і в кадровому плані також. Ці зміни стосувалися всього. Ви, наприклад, стали фронтменом…

— Це була необхідність, тому що на певному етапі тодішній наш вокаліст виявився неготовим працювати на таких обертах, які набрав колектив  і потрібно було рятувати ситуацію. На той момент було прийнято рішення, потихенько мене переводити в ранг вокаліста.

Перехід був важким?

 — Відбувалося це не швидко, адже довелося переробляти аранжування та звикати одночасно співати і грати. Але я б не сказав, що це було надто важко, було цікаво.

«І токар, і артист по якихось емоційних та внутрішніх витратах на одному рівні»

В ролі вокаліста, який з багатьох концертів запам’ятався найбільше, з «Metallica»?

— Навіть не знаю. Чесно кажучи, концерту з американцями толком і не пам’ятаю, тому що емоцій було стільки… Знаєте, в мене всі концерти — це робочий процес. Жодного не було, щоб все пройшло ідеально гладко.

Тим не менш кожен з них по-своєму особливий…

 — Я все життя розвіюю міф, що робота артиста — це свято. Власне, в цьому контексті, я б сказав, що не запам’ятовую концерти. Це те ж саме, що до токаря підійти і запитати: «В понеділок, класно попрацював?». Я запам’ятовую ті концерти, на які приходив в якості глядача.

Токар і артист все ж різні професії. Виконавець, музикант виходячи на сцену віддає частину емоцій, якийсь заряд публіці.

 — Той самий токар, так само вкладає частинку своєї душі в те, що він робить. Лише тоді, можна підніматися кар’єрними сходами. Тому, може воно не звучить романтично, але і токар, і артист по якихось емоційних та внутрішніх витратах на одному рівні.

На кожному концерті публіка по-особливому ставиться саме до пісні «8-ий колір». В чому її секрет, знаєте?  Що стало причиною того, що у 2005 році цю пісню заспівала вся Україна?

 — Для мене самого це дивина. Якийсь є  в цій пісні секрет, який я досі не можу розшифрувати. Але вона стала для нас знаковою, як свого часу для «Eagles» стала пісня «Hotel California». Можливо, просто, якась доступність для всіх є у «8-му кольорі». За цю доступність і успіх пісні я хочу подякувати дуже класному хлопцю і геніальному аранжувальнику, бас-гітаристу групи «Карпа» Артуру Данієляну. Це хлопець, з яким ми вдвох у студії створювали аранжування.

«Кузьма прийшов і каже: «Єсєнін, поїхали в тур. 120 доларів за вихід»

Був у Вас і період проживання в Києві. Ось це проживання в столиці та співпраця з гуртом «Скрябін» чим запам’яталася та як вплинула на подальшу творчість?

 — Моя співпраця з Кузьмою, як музиканта групи «Скрябін» — це такий маленький етап, але знайомі ми були з ним ще, мабуть, з попереднього століття. Кузьма був такий компанійський, комунікабельний…  Коли я переїхав до Києва, то працював в компанії, яка обслуговувала радіостанції. Так сталося, що Кузьма працював диктором. Це був скажений емоційний період. Як Андрій приходив, це зразу ж пачка нових анекдотів, купа смішних історій і між тим запис тих програм.

Грати у гурті запросив сам Кузьма?

 — Десь після року проживання в Києві, він приїхав з Підлужним та Звалінським, запросив мене грати в гурті у якості концертного гітариста під час туру на підтримку альбому «Натура». Кузьма особливо нікого не шукав, просто приїхав і сказав: «Єсєнін, поїхали в тур. 120 доларів за вихід». І все, поїхали. Ми всі його називали Кузьміч, а він давав такі погримухи, що «фуфайка заверталася». На жаль, це вже історія.

«Наступного року фестивалю«Rock&Buh» потрібна нова фішка»

Переходимо ближче до справ у Хмельницькому. Фестивальний рік вже закінчено, а розпочався він саме тут на березі Південного Бугу.

 — Так, почалося все з «Rock&Buh». Це гарна ініціатива нашого мера, плюс підтримка Андрія Захарко і я підтягнув якісь свої сили. Можна сказати, що ми провели його на шикарному рівні, як для місцевого фестивалю. Десь з дня на день маємо зустрітися з керівниками міста, щоб почати планувати наступний фест. Наступного року фестивалю потрібна нова фішка, щось таке, чим зможемо здивувати хмельничан. Що це буде, ми поки не вирішили.

Ідеї якісь щодо «Rock&Buh 2018», вже є? Розкажіть про них, якщо не секрет.

 — Перше — це те, що буде дві сцени. Головну хочемо перенести в інший бік «Молодіжного парку». Вона стартуватиме починаючи з вечора, а перша сцена буде для молодих гуртів, початківців. На ній можна буде чути музику вдень. Мені здається, що так буде набагато цікавіше.

Щодо місця проведення. Фестиваль, який проводиться в центрі міста має можливість розвиватися та перейти на якісно новий рівень?

 — Поки, ми прораховуємо кількість людей на рівні до 10 тисяч. Якщо замахуватися на таку цифру, то інфраструктура дозволяє без перешкод провести фестиваль на гарному рівні. Якщо ж кількість людей буде збільшуватися, то будемо переносити його. В нас вистачає майданчиків, і в самому місті і на околицях, де можна проводити глобальний фестиваль. Все залежить від того, яке буде фінансування. Сил та ідей достатньо.

На минулому «Rock&Buh» Сашко Положинський, сказав що по-доброму заздрить Вам, адже тут дуже крута публіка. Що Ви можете сказати про хмельницького слухача?

 — Хороша публіка та велика кількість людей вже стає традиційною рисою концертів у Хмельницькому, тому артисти приїжджаючи сюди звертають на це увагу. Дякую Сашкові за те, що він зробив цю заяву, на жаль не вдалося почути її наживу, бо через власні концерти не побував на другому дні фестивалю.

Вже говорили про молодих виконавців. Як вважаєте, є у Хмельницькому перспективні гурти, які здатні досягти високого рівня? Адже поки звичайні хмельничани їх ніде не бачать, а щоб досягти рівня їм потрібно виступати і потрібно мати площадки, де саме виступати…

 — Це найактуальніше питання на сьогоднішній день. Виступати у Хмельницькому немає де. Будинок культури до цього не пристосований, паби — не завжди запрошують молодих виконавців. Для молодих колективів просто немає умов, щоб реалізувати себе і це серйозно б’є по розвитку. Це серйозна проблема, яку треба вирішувати. Власне, нещодавно були обговорення щодо майбутнього кінотеатру Шевченка. Я в Фейсбуці вичитав, що лунала думка про створення на базі кінотеатру концертного залу. Якщо керівництво дослухається і щось подібне там зроблять, то це буде серйозний стимул для колективів. А так, я перспективу бачу в кожному, все залежить наскільки вони самі в себе вірять.

«Надіюся, що через рік зможемо побалувати людей, які слухають нашу музику»

Назва вашого гурту складається з поєднання слів «мотоцикл» та «рок-н-ролл». З другим все зрозуміло, а мотоцикл в лідера «Мотор’Ролли» є?

 — Ні, немає. Ця дитяча мрія, так і залишилася мрією. Хоч я частий гість байкерських вечірок, але у самого мотоцикла немає. Це той випадок, коли краще я на нього подивлюся з боку «по-охаю, по-ахаю», ніж буду крутити гайки і не знати куди той мотоцикл заховати.

Окрім музики, які захоплення, хобі?

 — Річ у тім, що я започаткував свою студію в якій я роблю певні аранжування і музичні досліди. Дуже багато часу я приділяю цьому. Є сім’я, собака і багато якихось організаційних питань. Тому весь час знаходжуся в русі.

Є хтось новий, з ким би хотіли заспівати на одній сцені?

 — Навіть не можу одразу так сказати. От на останньому концерті в Києві співали з Мілою Нітіч. Дуже сильна вокалістка, класна людина. Якогось бажання з кимсь конкретно заспівати напевно немає.

Коли нам чекати від «Мотор’Ролли» нових пісень?

 — Десь скоро я маю сідати за аранжування до нового альбому. Впринципі, матеріалу достатньо,  але ніяк не виходило зайти в студію бо постійно роз’їзди. Думаю, вже прийшла пора і надіюся, що до весни наступного року ми вже будемо мати хоча б демо-версію, а через рік зможемо побалувати людей, які слухають нашу музику, повноцінним новим матеріалом.

І наостанок, все частіше перед виконанням пісні «8-ий колір», звучить своєрідний вступ «Як тебе не любити Проскурове мій». Так за що ж Ви любите Хмельницький? Закінчіть фразу: «Я люблю Хмельницький, бо…»

 — …Бо тут комфортно жити. Дійсно, я багато де побував і хочеться сказати, що тут реально комфортно і зручно жити.