Шкідливу звичку має кожен шостий мешканець Хмельницької області

Розповсюдженість тютюнопаління серед населення Хмельницької області (за даними вибіркового обстеження умов життя домогосподарств)

Ще в травні 2012 року Верховна Рада України прийняла закон "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо вдосконалення окремих положень про обмеження місць куріння тютюнових виробів)".

Даним нормативним актом введено додаткові обмеження щодо місць, призначених для тютюнопаління, та суттєво збільшено штрафи за куріння в недозволених місцях. Проте сприйняття громадянами цих позитивних нововведень і досі є неоднозначним, оскільки частка курців, як у цілому по країні, так і на Хмельниччині, зокрема, все ще залишається вагомою.

За даними вибіркового обстеження умов життя домогосподарств, яке проводять органи державної статистики впродовж багатьох років, цю шкідливу звичку має майже кожен шостий мешканець нашої області у віці старше 12 років. Серед них більше третини мають "стаж" паління понад 20 років, 27% – курять від 11 до 20 років, майже 39% – від року до 10. Близько 70% курців спалюють за добу по 11 сигарет і більше.

Серед лідерів тютюнопаління в Україні опинилася Дніпропетровська область, де пристрасть до тютюнових виробів має четверта частина мешканців вищевказаного віку. Водночас найбільшими прихильниками здорового способу життя без тютюну можна вважати мешканців Закарпаття та Київщини, де курить 9% населення.

Як же впливають шкідливі звички на фінансове становище родин нашого краю? Скільки ж коштів із бюджету сім’ї зникає в повітрі разом з димом сигарет? Як показали останні результати обстеження, в нашій області сільська родина на тютюнові вироби в середньому щомісяця витрачала 153 грн, дещо більше міська – 187 грн.

Цікаво, що сума коштів середньостатистичної родини Хмельниччини на тютюн та алкоголь лише на 18 грн менша середньомісячних витрат домогосподарств на охорону здоров’я та вдвічі перевищує середньомісячні витрати на освіту, а також відпочинок і культуру.

Таким чином, як засвідчило відповідне спостереження, на шкоду здоров’ю ми свідомо витрачаємо майже стільки ж коштів, скільки на його підтримку і значно більше, ніж на інтелектуальний і духовний розвиток особистості – чи не парадокс?